Коли був у підлітковому віці, коли ділився з батьками своїми проблемами, то відчував, що вони не можуть мені допомогти вирішити їх. Тому шукав рішення своїх проблем сам. І зараз, маючи дітей, переживаю щоб не бути для своїх дітей таким же самим, тим хто не зможе їм допомогти у вирішенні якихось питань, і що вони будуть їх шукати самі. Але ж у такому разі можна просто пропустити якісь важливі моменти у їхньому житті, і потім винити себе за те що не зміг їх направити правильною стежкою. Як мені краще бути в цьму випадку?